Луцький Державний Технічний Університет (неофіційний сайт)

Про перший курс

Перший курс навчання - це особливий курс. Для студентів - це початковий курс навчання, а в психологічному плані - входження в доросле життя, знаходження самостійності, знайомство з новим способом життя - студентським. Якщо простежити зміну особистості, характеру студентів за весь період навчання в університеті, то неважко помітити, що найбільші зміни відбуваються саме на першому курсі. На початку першого курсу студент - з одного боку, начебто б уже доросла людина або, принаймні, взрослеющий, з іншого боку, все-таки він - учорашній школяр, ще не зовсім расставшийся з дитинством, і от ця подвійність або, як говорять фізики, “дуалізм” його статусу й накладає відбиток на його характер, на всі його вчинки. До кінця ж першого курсу, як правило, можна вже однозначно сказати, що студент - це доросла людина, серйозний, повністю самостійний і цілком відповідальний за всі свої вчинки. (Якщо після року навчання в університеті студент усе ще дитиніє, те це може говорити хіба що про його інфантильність).

Для викладача перший курс - самий небезпечний. Навчати перший курс - це однаково що жити на першому поверсі багатоквартирного будинку. Переважна більшість непорозумінь, інцидентів, різних історій, “пригод” (часто в негативному значенні цього слова) відбувається саме з першим курсом (або на першому поверсі). Уже другий курс набагато спокійніше. Відрахування за неуспішність виробляється теж найчастіше на першому курсі - на другому й наступному курсах це відбувається набагато рідше.

Щоб краще зрозуміти щире положення першокурсників, згадаємо, звідки вони беруться. Закінчилися шкільні роки. Успішно зданий останній випускний іспит, пролунали напутні слова шкільних учителів і відгримів випускний вечір. Загалом, відбулося прощання зі школою. Час, повний надій, але також і активних дій. Перед випускником відкриваються всі дороги для подальшого навчання, початку кар’єри в гарному змісті цього слова. Абітурієнт - це звучить гордо, особливо коли успішно здані вступні іспити й пройдений конкурс - загалом, коли людина прийнята в університет. (Спасибі батькам, що не пошкодували рідне чадо напередодні вступних іспитів, змусили вивчити як треба). Усі розуміють, що студентство - це еліта молоді, незважаючи на майбутні протягом декількох років матеріальні труднощі, а деякі зі студентів - потенційна майбутня еліта суспільства. Однолітки, не відзначені високого звання зарахованого в університет абітурієнта, дивляться на майбутнього студента з деякою заздрістю, батьки й шкільні вчителі - з надією. Але от парубок уливається в студентське співтовариство - і що ж? Так тут всі такі, як він! І нічим він не виділяється. Більше того, “виявляється”, високе звання студента треба не тільки заслужити, але й регулярно підтверджувати, що нітрохи не легше. Загалом, з ним отут ніхто не збирається церемонитися. Весь авторитет, зароблений у школі й на вступних іспитах, мало кого цікавить, і має бути знову заробляти авторитет уже в університеті, перш ніж тебе будуть серйозно сприймати. Студент починає потроху робити свою кар’єру, і в нього повинні бути щодо цього здорові амбіції, але з іншого боку, про деякі свої амбіції прийде забути до пори до часу й заробляти авторитет завзятою працею.

Ще один момент. Не в образу комусь буде сказано, але серед поступивших завжди є якийсь відсоток випадкових людей, які із працею представляють, навіщо вони сюди надійшли, що це за спеціальність і чим вони будуть займатися. Когось батьки змусили надійти, іншої сприймає навчання як продовження шкільного років (простіше говорячи, намагається продовжити дитинство), деякі надходять тому, що дуже не хочуть іти працювати або в армію, а хтось надходить лише для того, щоб виїхати від батьків. Відношення до навчання в таких людей, як правило, що відповідає. Тому з першокурсниками традиційно не прийнято церемонитися. Не знає матеріал - відразу двійка, без розмов. При цьому діє принцип “презумпції винності” студента - будь-які сумніви, підозри трактуються не на його користь. Нерідкі випадки, коли викладач найбільш слабким студентам-першокурсникам настійно радить ще раз подумати на предмет того, чи туди вони потрапили, куди хотіли, і чи не коштує ним зайнятися чим-небудь іншим. Відношення ж до студентів старших курсів, що вже пройшли чистилище першого курсу, набагато більше поважне. Звичайно, за незнання предмета в кожному разі ставиться двійка, але на старших курсах можливі, наприклад, більше сприятливі умови для перездачі. У всякому разі, може бути тема для обговорення, що на першому курсі не допускається.

Варто враховувати, що у випадку відрахування з першого курсу відновлення, на відміну від інших курсів, неможливо - можливо тільки перенадходження зі здачею всіх вступних іспитів, конкурсом і іншими принадностями.

Підсумовуючи все вищесказане, можна дати першокурсникам наступна рада: забудьте на якийсь час, відкладете хоча б до другого курсу всі ваші амбіції й претензії. Взагалі забудьте про свої інтереси до пори до часу - і працюйте, працюйте дуже напружено - у змісті, учитеся. Заробите авторитет - тоді можете поступово, помаленьку почати відстоювати й свої інтереси. У ненав’язливій формі - апломб у кожному разі неприпустимий. У житті, і в службовій кар’єрі в тому числі, діє принцип: спочатку ви заробляєте авторитет, потім ваш авторитет працює на вас. Так відбувається не тільки під час навчання в університеті - на новому місці роботи, в іншому місті, у чужій країні, на новому щаблі службової кар’єри - скрізь спочатку треба взагалі забути, хто ти такий, а тільки дуже інтенсивно працювати, і тільки заробивши авторитет, можна буде потихеньку почати відстоювати свої інтереси. Ті з новоприбулих (не тільки в університет - куди завгодно), які, ще нічого не зробивши, починають дуже багато вимагати, як правило, довго ніде не затримуються.
Про самостійність і відповідальність
Варто нагадати, що студент - доросла людина, і повинен мати самостійність і відповідальністю. На жаль, про це доводиться нагадувати деяким, що завзято не бажає розставатися з дитинством. Навчання потрібна насамперед студентові, і ніхто за ним не буде бігати й просити, щоб він здав залік або іспит. Більше того, якщо він сам вчасно не подсуетится, він не одержить навіть те, що він заслуговує. Виходити треба з того, що всі проблеми студента - це насамперед його власні проблеми, і вуж тільки потім це проблеми університету й викладачів. На жаль, незважаючи на кількаразові нагадування, часто зустрічаються ситуації подібно наступної: останній день заліку, студент приніс роботу на дискеті, і отут з’ясовується, що дискета не читається або адміністратора немає на місці - а може бути, це лише привід для того, щоб спробувати випросити оцінку, а не здавати по повній програмі - або, буває й так, виявляється, що завдання зроблене не так, як треба. Звичка все відкладати на останній день, сподіватися навмання - взагалі не краща риса характеру, а в цьому випадку студента може бути й шкода, але що може зробити викладач? Просто так залік поставити? Але не можна ж навчання перетворювати в профанацію, і це ставиться як до навчального процесу, так і до навчальної дисципліни.

Деякі студенти мають звичку випрошувати оцінку. Хтось (особливо цим грішить прекрасну підлогу) у сльози кидається, істерики влаштовує, сподіваючись розжалобити викладача, щоб той поставив залік або позитивну оцінку. Наївні люди - думають, допоможе. Видимо, наслухалися байок про подібні випадки. Так де це бачено, щоб таке допомагало? Якщо на роботі людин не справляється зі своїми службовими обов’язками, до нього відразу застосовують санкції, аж до звільнення - і ніякі сльози не допоможуть. І ні в кого не виникнуть питання із цього приводу, і ніхто не дорікне начальника в бездушші. Завдання вчитися й підтверджувати свої знання заліками й іспитами для студента - це такий же обов’язок, невиконання якого карається звільненням - у цьому випадку це називається відрахуванням. Щодо того, що шкода - а якщо двієчників не відраховувати, одержать вони диплом, прийдуть такі, з дозволу сказати, “дипломовані фахівці” на роботу й будуть виконувати роботу приблизно так, як вони це робили під час навчання. Хтось неправильно розрахує міцність мосту, і він коли-небудь звалиться, хтось розробить систему автоматизації банківської діяльності, що працює зі збоями, у результаті чого гроші будуть зникати невідомо куди, а хтось неправильно напише програму роботи медичного встаткування, і в результаті людські життя будуть піддаватися небезпеки. Ну і як - не шкода буде потерпілих? А відрахувати студента-двієчника - шкода? Зрештою, відрахування з університету - це сумно, але трагедії в цьому немає. Життя на цьому не кінчається; поза всяким сумнівом, хрест на собі ставити не треба, але треба ще раз ґрунтовно подумати, чим займатися, спробувати знайти своє покликання. Не в усіх є схильності до математики й програмування, але, поза всяким сумнівом, покликання до чого є в кожного. І хто знає, може бути, у майбутньому людин буде дякувати долі за те, що його відрахували з університету або він сам пішов і став дуже щасливим, кваліфікованим, нехай навіть робітником, а може бути, що служить, фермером або підприємцем замість того, щоб стати посереднім програмістом. У всякому разі, авторові відомий один дуже щасливий бізнесмен, у свій час відрахований з першого курсу за незадовільну оцінку по мат. аналізі, і після відрахування він вирішив зайнятися торговельним бізнесом. Він виявився дуже щасливим у цій справі - набагато більше щасливим, чим у навчанні - справи в нього дуже швидко пішли в гору, і за свій успіх він тепер дуже вдячний вйому, що поставив, двійку викладачеві. Звичайно, все це не означає, що потрібно пасувати при перших же труднощах - ні, звичайно, двійку можна й потрібно спробувати виправити, якщо є шанси. Просто потрібно реально дивитися на речі й тверезо розраховувати свої можливості.

І, поза всяким сумнівом, намагатися здати залік або іспит треба. Деякі ніяк не можуть засвоїти банальну істину - якщо намагатися, тобто шанс, хоча б гіпотетичний, але якщо не намагатися - тоді вуж точно ніяких шансів немає. Деякі погано знаючий матеріал студенти не намагаються здавати, тому що їм соромно за свою можливу відповідь, бояться “заганьбитися”. Соромливість - може бути, і непогана людська якість, але тільки не при здачі іспитів. У цьому випадку більше доречний інший принцип: є тільки закон, відповідно до якого, як відомо, дозволене все, що не заборонено. Студента можуть відрахувати, наприклад, за порушення навчальної дисципліни, якщо він списує, тому що це заборонено, але намагатися здавати іспит з будь-яким рівнем підготовки не заборонене - властиво, іспит і існує для визначення рівня знань студента! Що ж стосується можливості “заганьбитися” - так хто буде ганьбити, кому це потрібно? Викладач поставить двійку, та й усе. Друзі-Студенти - свої брати, вони теж не будуть не сміятися, не ганьбити. Та й взагалі двійка - це явище досить звичайне. Одержати двійку - це сумно, але ніякої ганьби в цьому немає. Загалом, намагатися здати залік або іспит неодмінно треба. У всякому разі, за час викладацької практики автор поставив двійок за незнання не так вуж багато; переважна більшість двійок або незаліків бути по двох причинах:
студент не намагався здати залік або іспит; спроба обману (списування - це теж обман) - з такими горе-студентами взагалі розмова особливий;
А що стосується сорому, те не треба обманом намагатися одержати залік або екзаменаційну оцінку й не треба неї выклянчивать, у тому числі й улаштовуючи слізні сцени - от де повинне бути почуття сорому, а чесно одержати двійку - це не соромно.

Підсумовуючи все вищесказане, можна сказати наступне. Університет не тільки дає студентам знання, але й готовить майбутніх фахівців до самостійного життя й до службової кар’єри. Тому необхідно, щоб, з одного боку, студент не привчався наглеть змолоду, випрошувати або яким-небудь нечесним способом намагатися одержати залік або екзаменаційну оцінку, а з іншого боку, треба, щоб студент не лякався, необхідно прищепити йому наполегливість у досягненні своїх шляхетних цілей, деяку напористість у гарному змісті цього слова, щоб він не боявся труднощів, не опускав руки після перших невдач, не був надто вуж скромним і був самостійним.

Хоча, міркуючи за принципом “є у віці будь-якому гарне” (що зовсім істинно), може бути, і юнацька наївність першокурсників - це не так вуж і погано? У всякому разі, початківцем везе - так говорять досвідчені гравці в азартні ігри. Першокурсникам - починаючим студентам - отже, теж. І всі надії неодмінно збудуться, якщо вони реалістичні й спрямовані не на шкоду кому-небудь, і якщо докладати достатніх зусиль для того, щоб вони збулися. Насправді, під час навчання, також як і в житті взагалі, не так уже часто доводиться докладати нелюдських зусиль для досягнення успіху. Сумлінно працювати в помірному темпі, сильніше напружуватися перед фінішем - черговим (сесія) і, головне, остаточним (захист диплома). Це краще, ніж півроку нічого не робити, а перед сесією “зі шкіри геть лізти”.
Деякі методичні вказівки
Говорячи про навчання в університеті й про способи навчання, варто мати на увазі, що нормальний студент, що розраховує вести активний образ ділового життя (не обов’язково наукової) і після закінчення університету, повинен ще під час навчання мати певні амбіції. У гарному змісті цього слова. Без зайвої скромності. Якщо робити роботи як-небудь, аби тільки здати (або взагалі списати), як-небудь здавати заліки, іспити, як-небудь захистити курсові й дипломну роботи й взагалі аби тільки як-небудь закінчити цей університет, то така життєва позиція гарантированно приведе до того, що випускник абсолютно будь-яку роботу буде ненавидіти, а цілком можливо, і не тільки роботу, але й багато чого іншого: так само як-небудь пробути на роботі цей день, місяць, рік, виконати це ненависне завдання, щоб начальник нарешті відв’язався від мене, пережити цю холодну зиму, ця печеня літо, цю сльотаву осінь, взагалі пережити це невдале життя з моєю важкою доленькою як-небудь, а там видно буде. От закінчиться це нудне заняття, пройдуть ці довгі холоди, піду я із цієї ненависної роботи, виїду із цього провінційного міста - тоді й заживу. І сонце засвітить, і гроші заплатять, і розважати мене будуть. Не засвітить і не заплатять. Про розваги тим більше мовлення бути не може - які можуть бути розваги без грошей? Якщо щосекунди не жити активним життям, а, що б не відбувалося, міркувати за принципом “Господи, коли ж це скінчиться?”, або тим більше на все, що робити треба, але не хочеться, дивитися як на якусь міру покарання незрозуміло за що, то в такому випадку на своєму майбутньому можна сміло ставити хрест. Об’єктивні зовнішні обставини можуть мінятися, у тому числі й у кращу сторону, але якщо людина переконана, що страждає від того, від чого інші не страждають, а деякі (подумати тільки!) навіть одержують задоволення, то переконати себе може тільки він сам.

Потрібно взяти собі за правило не просто зробити роботу, але зробити щонайкраще. Тільки тоді наступає задоволення від виконаної роботи, коли зроблена вона із задоволенням. При цьому треба обов’язково довідатися щось нове для себе. Кожна людина повинен робити щоденне збільшення у своїх знаннях, свого роду “дельту”, нехай невелику, а студент - “професійно займається навчанням” - тим більше. Університет надає для цього всі можливості. Існує думка, що, якщо їсти можливість вибирати для себе завдання, то треба брати трошки непосильне, чого раніше ніколи не робив. Із цим важко не погодитися. Всі ми щось робимо в перший раз: учимося говорити, здаємо перший іспит, женимося, захищаємо докторську дисертацію - безглуздо від усього цього відмовлятися з тієї причини, що ми цього раніше ніколи не робили. Не треба боятися неминучих труднощів - не ми перші їх переборюємо, а в нас вони, дай Боже, не останні. Зате, успішно переборовши їх, виникає законне почуття задоволення, гордості й радості за себе, а придбаний досвід надає сили й упевненість при рішенні більше складних завдань. Труднощі загартовують характер. Тільки не треба ставити перед собою зовсім вуж складні, явно непосильні завдання. Гіркота від постійних поразок - не кращий засіб самонавчання й самовиховання. Все-таки в житті повинні бути й позитивні емоції. Наприклад, студентам-першокурсникам, що ще не здали жодного заліку й іспиту, настійно рекомендується поки втриматися від рішення проблеми написання такої програми, яка б генерувала докторські дисертації рівня Нобелівської премії, при цьому всю необхідну інформацію черпала з Інтернету, а гонорар автоматично перераховувала б на банківський рахунок її творця.

Студентам-Першокурсникам, що надійшли після школи, не становить праці помітити, що над ними стало набагато менше опіки, що повинне привчати до самостійності й відповідальності. При навчанні в аспірантурі, а часто й на роботі, щоденний звіт про роботу також не потрібно, важливий кінцевий результат за певний період часу. Треба ще студентом привчити себе правильно розпоряджатися своїм навчальним або робочим часом, при необхідності становити план роботи, хоча б уявний, тверезо розраховувати свої можливості й передбачувані трудозатраты з урахуванням певної частки неминучих непередбачених складностей. З перших днів перебування у вузі студентові необхідно засвоїти, що обрана їм спеціальність зажадає регулярних самостійних занять - і не тільки в студентські роки, але й все життя.
Особливості навчання у вузі
Основною особливістю навчання у вузі, що відрізняє її від шкільного навчання, є значно більша самостійність, що потрібно від студента в процесі придбання нових знань. При цьому у вузі також істотно змінюється порядок контролю за ходом навчання: контрольних заходів стає менше, вони проводяться рідше, ніж у школі. На зміну щоденним опитуванням на уроках приходять екзаменаційні сесії, проведені двічі в рік, навчальні атестація, организуемые двічі в семестр; інші форми контролю, здійснювані за графіком навчального процесу. Такий порядок іноді викликає в деяких студентів невірне подання про легкість студентського життя, що чревате серйозними негативними наслідками, тому що, наприклад, низькі атестаційні оцінки можуть привести не тільки до неприємних пояснень у деканаті, але й до відрахування з університету ще до початку екзаменаційної сесії.

Щоб успішно й ефективно опановувати інженерними знаннями, студентові необхідно також знати деякі загальні правила одержання навчальної інформації, мати подання про зміст навчального плану обраної спеціальності, про вимоги, пропонованих до випускника вузу. Вся ця інформація в сукупності утворить систему відомостей, що була введенням у майбутню спеціальність.
Організація навчального процесу у вузі
Навчальний процес у вузі організований так, щоб забезпечити виконання вимог до фахівця, викладених у державному освітньому стандарті. Навчання студентів ведеться по навчальних планах. Навчальний план - основний документ, відповідно до якого в університеті здійснюється організація навчального процесу по підготовці інженерів конкретної спеціальності протягом усього періоду навчання студентів у вузі. Навчальний план містить:
•    перелік досліджуваних дисциплін;
•    обсяги годин, що відводяться на вивчення передбачених планом дисциплін;
•    установлені форми контролю.

За навчальним планом деканатом щорічно складаються робочі навчальні плани, які враховують вимоги затвердженого ректором на даний навчальний рік графіка навчального процесу. Цим графіком регламентується кількість навчальних тижнів у кожному семестрі (осінньої й весняному), дати початку семестрів, сесій, канікул, практик. У робочому навчальному плані також вказуються заліки й іспити, що виносяться на сесії, а в графіку навчального процесу - строки проведення навчальних атестацій.

Навчальний процес у вузі проводиться за розкладом навчальних занять. Студентові рекомендується записати для себе, у якому корпусі університету розташовуються навчальні лабораторії під певними номерами, час початку й закінчення занять, щоб чітко планувати своє перебування у вузі й не допускати запізнень на заняття. Різні види аудиторних занять, проведених в університеті, мають певну специфіку, що студентові варто знати й правильно враховувати у своїй роботі.
Організація аудиторних занять
Лекції
Лекція - це логічно стрункий, систематичний, послідовний і ясний виклад того або іншого наукового питання. Лекція часто супроводжується демонстрацією досвідів, наочних приладдя. Вона призначена для того, щоб закладати основи наукових знань, визначати напрямок, основний зміст і характер всіх інших видів навчальних занять, а також самостійної роботи студентів.

Основне завдання студента на лекції - учитися мислити, розуміти ідеї, що викладаються лектором. На лекції необхідно вести конспект. Механічний запис лекції приносить мало користі. Потрібно не тільки записати почуте, але й зрозуміти його. Не можна обмежуватися записом тільки математичних викладень, які приводить лектор на дошці, або перенесенням у конспект його малюнків. Потрібно пам’ятати, що основними в лекції є ті положення, висновки, логічні побудови, для доказу яких і робляться викладення. Ведення конспекту створює сприятливі умови для запам’ятовування почутого, тому що в цьому процесі бере участь слуховая, зорова й моторна пам’ять. Але обов’язковою умовою, що сприяє запам’ятовуванню, є розуміння студентом матеріалу, що викладається.

По всіх неясних питаннях необхідно звертатися до лектора за консультацією.

Конспект варто вести в окремому зошиті для кожної навчальної дисципліни, залишаючи поля для того, щоб можна було доповнити конспект виписками з підручників і інших книг. Писати треба крупно, розбірливо, виділяючи теми й розділяючи текст підзаголовками на значеннєві частини.

Варто навчитися робити записи зі швидкістю не менш 120 букв у мінуту. Можна використовувати скорочення слів і умовні знаки, наприклад: ТКЗ - струм короткого замикання; > - більше; < - менше; таким чином - у такий спосіб і т.д.; кожний студент може створити відповідну систему скорочень стосовно до досліджуваної дисципліни.

Варто домогтися того, щоб ведення конспекту було цікавою роботою, а зовнішній вигляд конспекту доставляв би задоволення.

Відомо, що вивчення дисципліни тільки по лекціях і конспектам недостатньо. Гарне засвоєння матеріалу може бути досягнуто тільки на основі систематичної роботи з підручниками й іншою літературою. Конспект лише полегшує розуміння й засвоєння матеріалу підручника. Конспект указує, що в підручнику особливо важливо, і дає додаткові нові відомості із цих питань.

Тому перед кожною лекцією рекомендується прочитати конспект попередньої лекції, а після того, як лектор закінчить читати який-небудь великий розділ курсу, варто проробити його й по конспекті й по підручнику. У цьому випадку навчальна дисципліна засвоюється настільки глибоко, що перед іспитом залишається зробити лише деяке для закріплення знань.

Практичні заняття
Практичні заняття - це заняття, проведені під керівництвом викладачів у навчальній аудиторії, спрямовані на поглиблення науково- теоретичних знань і оволодіння певними методами самостійної роботи. У процесі таких занять виробляються практичні вміння (обчислень, розрахунків, використання таблиць, довідників, номограм).

Перед практичним заняттям варто вивчити конспект лекції й рекомендовану викладачем літературу, звертаючи увагу на практичні застосування теорії й на методику рішення типових завдань.

На практичному занятті головне - усвідомити зв’язок розв’язуваних завдань із теоретичними положеннями. При рішенні запропонованого завдання потрібно прагнути не тільки одержати правильну відповідь, але й засвоїти загальний метод рішення подібних завдань.