Луцький Державний Технічний Університет (неофіційний сайт)

ЧИ ЦІКАВО БУТИ ВІДМІННИКОМ?

Новий росіянин приходить додому й запитує дружину:
— Що в нас сьогодні на вечерю?
— Голови щучі із часником, вино бургундське, ікра червона, ікра заморська, баклажанна…
—Эх, дружина, знаєш, так хочеться простий картошечки, із квасом…
—А ти заробляй, як всі мужики, і буде тобі картошечка із квасом!
Анекдот
Люди, невстигаючі з кожною сесією, до навчання ставляться усе гірше й гірше. Кількість заборгованостей росте в арифметичній прогресії. Про те, що здавалося краєм на першому курсі, доводиться тільки мріяти на другому. І все з жахом розуміють, що й це ще не межа. Після кожної успішно зданої сесії (на кілька місяців пізніше покладеного) двієчники дають собі зарік: з понеділка починаю нове життя, виконую всі завдання в строк, нічого не запускаю й тоді сесію здаю без проблем і з першого разу. Але через півроку ситуація повторюється, причому із ще більшими ускладненнями.
Чому ніхто не виконує свої власні обіцянки? Чому своєю «успішністю» доставляють масу переживань батькам, дідусям і бабусям? Навіщо щораз балансують на грані відрахування? Чому не хочуть рівнятися на своїх процвітаючих одногруппников?
Наскільки безтурботна, якщо можна так сказати, життя відмінника! Як приємно все здавати вчасно! А якщо ще й протягом семестру, те можна який-небудь залік взагалі автоматом одержати… При настанні сесії немає почуття нервозності, але є впевненість. Викладачі дивляться з повагою, у деканаті пишаються таким студентом, бухгалтерія видає подвійну стипендію… Що ще потрібно, щоб зустріти старість!
Але є люди, яких не спокусиш такими благами. І навряд чи всі вони хочуть собі тільки поганого. Виходить, є щось краще подвійної стипендії й поваги викладачів? Те, заради чого варто ризикувати своїм майбутнім?
Так, шановні читачі, є. І люди, хоча б один раз попробовавшие це, ніколи не почнуть здавати сесію по-іншому.
Це — азарт. Російська рулетка. Божевільний будинок і вибух мозків в одному флаконі.
Всі чотири місяці семестру двієчник відпочиває. Він в’януло відвідує інститут, не виконує домашніх завдань і займається тим, чим уважає потрібним. Йому наплювати на повагу викладачів і гордість деканату.
Ці чотири місяці розбещують. Двієчник стає ледачим. Як Обломів, він чекає, хто його розбуркає. Він не може вже зробити це сам, йому потрібно тиск із боку. І воно наступає у вигляді сесії. Потужний сплеск адреналіну приводить у почуття. Прокидаються після зимової спячки здатності й бажання. Сесія збирає й мобілізує.
Що може згадати відмінник, закінчивши інститут? Однаково розміряні дні, ніяких яскравих витівок, жодного великого застілля (це шкодить навчанню), вчасно здані сесії…
А двієчник? Безсонні ночі, перегони по інституті з перешкодами, пошук невловимих викладачів, пиятики напередодні іспиту, погрози відрахувати з інституту, завалені сесії, весела суєта й ні мінути спокою! Він одержує від цього задоволення. Гордість за себе, коли курсова робота, розрахована на семестр, виконується за 4-5 ночей. Двієчникові приятней зробити все быстро й відразу, чим розтягувати виконання завдання на чотири місяці.
Під час заслуженого відпочинку відмінник не знаходить собі місця й божеволіє від неробства. Він зовсім не знає, чим себе зайняти й проклинає канікули. Але й він теж ніколи не буде здавати сесію по-іншому.
А у двієчника немає канікул. Він увесь час зайнятий. Він здає борги і йому не до відпочинку. Він не ледарює й у нього немає ні однієї вільної мінути. Але їсти ризик перестаратися протягом семестру й не встигнути вирішити всі проблеми…
Відмінник і двієчник — це два різних стилі життя. Кожний вибирає свій, на те його право.
Я вибрав стиль двієчника й не жалував про це жодного разу. Я нікого не призиваю надходити так само. Але, звертаючись до абітурієнтів або до першокурсників, ще жодного разу не сдавали сесію, я хочу сказати: повірте, хлопці, у стилі двієчника й у сплеску адреналіну є свій кайф!